Ректор Мазаракі А.А. ініціював і забезпечив перетворення інституту у державний університет, якому в 2000 р. надано статус національного, а також створення техноекономполісу у складі 7 інститутів, 6 коледжів, 3 вищих комерційних училищ, ряду освітньо-наукових центрів, в результаті успішно реалізується ступенева освіта на основі інтеграції, єдиної науково-методичної і кадрової політики. Є автором і організатором системи управління якістю в контексті Болонської декларації, європейських стандартів ISO 9001. Університет першим в Україні сертифіковано за національною системою сертифікації.

         Завдяки цілеспрямованій роботі та особистим зусиллям Мазаракі А.А. одержані позитивні зрушення щодо інтеграції до світової освітньої спільноти, організовано і здійснюється співробітництво з 50 навчальними закладами 20 країн. Послідовно поширюється участь університету у виконанні міжнародних освітніх і наукових проектів. Успішно функціонує Французько-Український інститут управління, який за 10 років після створення підготував 320 фахівців з отриманням французьких державних дипломів з вищої освіти. Університет приєднався до Великої Хартії університетів, представлений в 10 міжнародних союзах і асоціаціях.

         Вагомий внесок зроблено ректором Мазаракі А.А. у розвиток науки. Ним як організатором наукової діяльності університету, забезпечено визначення пріоритетних та актуальних напрямів досліджень, участь науковців у розробці ряду проектів законів України, розгорнуто підготовку наукових кадрів для університету та інших вищих навчальних закладів України. В 2009 р. виконувалось 145 науково-дослідних робіт, одержано 19 патентів на винаходи і корисні моделі, опубліковано 140 підручників, навчальних посібників, монографій. Докторантами, аспірантами, здобувачами захищено 8 докторських, 32 кандидатські дисертації.

         Мазаракі А.А. особисто постійно бере участь у виконанні науково-дослідних робіт та підготовці наукових кадрів. Ним підготовлено 13 докторів і 5 кандидатів наук, опубліковано одноосібно і у співавторстві понад 246 наукових праць, у т.ч. 27 монографій, з них ряд фундаментальних праць, зокрема: «Філософія грошей», «Торгівля. Гроші. Менталітет», підручники і навчальні посібники «Філософія економіки», «Міжнародний маркетинг», «Економіка торговельного підприємства». Він очолює спеціалізовану вчену раду  Д 26.055.01, редакційні колегії наукових журналів «Вісник КНТЕУ», «Товари і ринки».

         Мазаракі А.А. активно представляє інтереси університету і плідно працює в ряді громадських і професійних утвореннях України, зокрема, як голова громадської ради з вищої освіти при МОН України, член атестаційної колегії МОН України, голова двох НМК і однієї підкомісії НМК МОН України, дійсний член АПН України.

         Науково-педагогічна та громадська діяльність Мазаракі А.А. високо оцінена державою, має міжнародне визнання. Нагороджений орденом «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України, пам’ятною медаллю 10 років Незалежності України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Почесного легіону – Академічною пальмовою гілкою (Франція), знаками МОН України «Відмінник освіти України», «Петро Могила». Йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Обраний депутатом Деснянської в м. Києві районної ради.

         Вчена рада КНТЕУ постановою від 24 лютого 2010 р. присвоїла Мазаракі А.А. звання «Почесний професор КНТЕУ» за винятково значний особистий внесок у розвиток університету та підвищення його авторитету у суспільстві, а також у справу підготовки висококваліфікованих фахівців, науково-педагогічних кадрів, розвиток науки.

 Почесний професор КНТЕУ (1996)

Ректор Київського торговельно-економічного інституту (1966–1985).

Народилася 5 січня 1925 року у с. Михайлівка Кіровоградської області, у родині робітника-залізничника. У дитинстві на її долю випало багато труднощів, пов’язаних з Великою Вітчизняною війною 1941–1945 р.р. У шістнадцять років вона пішла працювати на Магніторський металургійний комбінат, продовжуючи навчання в школі. Потім – навчання у Кіровоградському педагогічному інституті, який закінчила в 1950 році за спеціальністю «вчитель історії».

  У 1950–1951 роках навчається на курсах підготовки викладачів при Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. Після навчання у 1954 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук на тему «Суспільно-політична і філософська думка в Україні в кінці ХVIна початку XVII століття».

  У 1953–1957 роках працювала молодшим науковим співробітником, вченим секретарем в інституті філософії Академії наук України. Її наукові дослідження у цей період присвячені історичному аналізу громадсько-політичної думки в Україні у ХІХ столітті, вивченню творчості, філософських та політичних поглядів видатного українського письменника Івана Франка.

  У 1956 році Т.І.Скирді присвоюється вчене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю філософія.

  Великий вплив на формування громадської позиції, розкриття організаторських здібностей Т.І.Скирди здійснила її робота на посаді заступника голови Київського міськвиконкому, а також діяльність як депутата міської ради у 1957–1966 роках. Вона багато зусиль докладала щодо розвитку освіти і культури в столиці України м. Києві, відстоювала принципові позиції в питаннях відродження національного театрального мистецтва, духовності та естетичного виховання молоді.

  У 1966 році Т.І.Скирда призначається ректором Київського торгово-економічного інституту, який було створено на базі Київського філіалу Донецького інституту радянської торгівлі відповідно до постанови Уряду від 4 березня 1966 року. З іменем Т.І.Скирди пов’язане становлення цього вищого навчального закладу та майже 20-річний період його розвитку і функціонування. Її головні зусилля були спрямовані на будівництво і технічне оснащення навчальної бази, побутових, спортивних споруджень, набір професорсько-викладацького складу, розвиток наукових досліджень, налагодження активної культурно-виховної роботи зі студентами, створення сприятливих умов для проживання в гуртожитках. За її ініціативи у 1967–1968 роках розпочинається проектування будівництва корпусів інституту на новій земельній ділянці на лівому березі Дніпра, на околиці Києва серед пісків у лісосмузі. У 1972 році навчальний процес починається вже у новому навчально-лабораторному корпусі. До послуг студентів первісток-гуртожиток на 400 місць. Повністю на новому місці інститут введено в дію у 1976 році. До десятиріччя інститут відкрив актову залу на 800 місць, у спорудженні якої, як майже і всіх споруд, взяли активну участь викладачі, студенти, співробітники, працюючи у вільний час методом «народної будови».

  Т.І.Скирда згадує: «Навчальний заклад було створено на базі філіалу Донецького інституту радянської торгівлі, де працювало 30 викладачів, з них тільки 6 штатних, всі інші – погодинники. Не було ні приміщення, ані навчально-лабораторної бази. Усе це належало створити, аби здійснювати навчальний процес на рівні вимог часу. Добилися дозволу на проектування і будівництво корпусів у дві черги кошторисною вартістю 5 млн крб. Київміськвиконком виділив 20 квартир, запросили досвідчених викладачів, докторів і кандидатів наук з Донецька, Львова, Харкова, Москви, які стали ядром професорсько-викладацького складу. Нам дозволили відкриття аспірантури, дали дозвіл на створення вченої ради із захисту кандидатських дисертацій».

  Інститут набирав сили і популярності, конкурси абітурієнтів були найвищими серед інших вузів України.

  У зв’язку з необхідністю подолати, підвищити рівень економічних знань у працівників сфери торгівлі і громадського харчування розширили курси дисциплін з економіки і обліку торгівлі, увели нові спецкурси «Використання математичних методів в економічних розрахунках», «Попит і торгова кон’юнктура» у нову дисципліну «Бухгалтерський облік і аналіз фінансової діяльності», а також курси «Загальний курс організації і техніки торгівлі» та «Організація торгівлі продовольчими і промисловими товарами».

  Велику увагу приділено питанням гуманітаризації і гуманізації підготовки фахівців, де головну роль, як керівник-організатор і як викладач філософії, відігравала Т.І.Скирда.

  Налагоджено культурно-масову роботу серед студентів. Активну участь у цьому брали учасники Великої Вітчизняної війни, які вносили особливий дух відповідальності за доручену справу, ініціативності, організованості.

  На потребу галузі торгівлі при інституті у 1968 році розпочав працювати факультет підвищення кваліфікації керівних працівників і фахівців галузі.

  Відкрито в містах Вінниці, Одесі та Чернівцях філіали інституту. Згодом, у м. Одесі філіал був закритий, а у Вінниці і Чернівцях – перетворені у факультети.

  Інститут здійснив наукове обґрунтування вдосконалення організаційної структури державної торгівлі України, розробку стратегії перетворень у оптовій ланці та впровадження нових форм управління, а саме створення оптово-роздрібних фірм-об’єднань по торгівлі меблями, одягом, взуттям, спорттоварами. Багато зроблено щодо розробки та впровадження прогресивних методів транспортування товарів у роздрібну мережу м. Києва із застосуванням тари-обладнання. Значні наробки здійснено щодо розв’язання проблем транспортування і зберігання плодоовочевої продукції, підвищення ефективності використання білкової сировини тощо.

  Під керівництвом Т.І.Скирди розгорнуто міжнародні зв’язки, укладено довгострокові угоди співробітництва зі спорідненими навчальними закладами Лейпцига (Німеччина), Братислави (Чехословакія).

  Вагомий внесок у розвиток науки внесено Т.І.Скирдою особисто як науковцем-педагогом. Вона здійснила дослідження, присвячені питанням етики, естетики і психології в торгівлі як складових підвищення культури торговельного обслуговування населення, як фактору підвищення суспільного престижу галузі торгівлі. З цих проблем опубліковано ряд наукових праць, у т.ч. навчальний посібник «Эстетика в торговле» (1972), монографія «Психология в торговле» (1977).

  У 1972 році Т.І.Скирді присвоєно вчене звання професора.

  Має дочку Скирду Людмилу – визнану українську поетесу.

  За заслуги у розвитку освіти і науки, активну громадську діяльність Т.І.Скирду нагороджено багатьма державними відзнаками, у т.ч. орденом «Трудового червоного прапора» (1971), двома орденами «Знак пошани» (1960–1966), 6 медалями. У 1979 році їй присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи Української РСР».

Почесний доктор КНТЕУ (2002 р.)

Японський мислитель, філософ, письменник, поет і педагог.

Народився в м. Токіо 2 січня 1928 року в родині торговця водоростями. Його покоління належить до так званих «дітей війни». Четверо його старших братів було призвано на фронт, один з них не повернувся, а Дайсаку Ікеда з іншими школярами працював на військовому виробництві. Жорстокість і фанатичний націоналізм тогочасного мілітаристського японського суспільства, жахи нічних бомбардувань викликали обурення юного серця проти війни, безглуздих трагедій і жорстокості. Бідність родини і слабке здоров’я Дайсаку Ікеда лише підсилювали духовне сум’яття юнака, що шукав відповідні на хвилюючі його питання в книгах. Юний Ікеда любив читати Уїтмена, Толстого, Гете. Добре знайомий з письменною творчістю М.В.Гоголя. У післявоєнний час Дайсаку Ікеда закінчив відділення політології та економіки Тай сей Гакуїн (сьогодні – Токійський університет Фудзі).

 1947 року, у віці 19 років Дайсаку Ікеда зустрівся з Джосеєм Тода – другим президентом буддійської організації Сока Гаккай (Soka Gakkai), який став його вчителем і під керівництвом якого він вивчав філософію, політику, літературу, мистецтво, економіку, юриспруденцію, хімію та інші науки. Ця зустріч спонукала до прийняття Ікедою буддійської віри і вступу до Сока Гаккай. Буддійська філософія, за висновком Ікеди, дуже миролюбиве учення, засноване на любові і повазі до Людини.

 У 1960 році Ікеда став третім президентом організації Сока Гаккай. З 1979 року він є його почесним президентом. За 19 років його керівництва цим товариством буддійський рух отримав інтенсивний розвиток глобального масштабу. 1975 року Дайсаку Ікеда заснував міжнародну буддійську організацію Сока Гаккай Інтернешнл (Sokka Gakkai International,SGI) і став президентом цього світського миротворчого товариства, членами якого є нині понад 10 мільйонів осіб, представників більш ніж 190 країн і регіонів світу.

 Дайсаку Ікеда – засновник ряду закладів, що покликані поширювати ідеї гуманізму і милосердя. Серед них – освітня системи, у складі якої дитячі садки, початкові, середні і вищі школи, університети, Фонд освіти імені Макігучі; у галузі культури – концертна асоціація «Min On», музеї образотворчих мистецтв «Фудзі» в м. Токіо і в префектурі Судзуока; в галузі науки – Науково-дослідний інститут орієнтальної філософії, Міжнародний дослідний центр з питань миру імені Джосея Тода, Бостонський центр з дослідження проблем ХХІ століття (Boston Research Center for XXIst Century) та інші.

 Дайсаку Ікеда є автором багатьох філософських і літературних творів, що відображають широкий спектр його різнобічних інтересів, – це поезія, наукові твори, праці з проблем політики і цивілізації. Заслуговують на увагу такі філософські твори, як: «Революція в душі людини» (у 12 томах), «Життя – це загадка, дорогоцінний скарб», «Мій Будда», а також понад сорок діалогів, що відбулися між Ікедою з представниками різних духовних традицій (християнства, ісламу, іудаїзму), з представниками цивілізацій Заходу і Сходу, видатними мислителями сучасності.

 Дайсаку Ікеда має понад 230 ступенів і звань почесного доктора і почесного професора, що були присуджені йому університетами всіх континентів світу.

 Дайсаку Ікеда захоплюється фотографією.

 Віддаючи шану заслугам перед людством Вчена рада КНТЕУ присвоїла Дайсаку Ікеді у 2002 році звання «Почесний доктор КНТЕУ».

 Делегація Київського національного торговельно-економічного університету, на чолі з ректором А.А.Мазаракі, у 2003 році відвідала Сока Гаккай і в урочистій обстановці вручила Дайсаку Ікеді диплом «Почесного доктора КНТЕУ», університетську плакетку «Гідному шани», а також від імені Міністерства освіти і науки України знак «Відмінник освіти України».

Почесний доктор КНТЕУ (2002 р.)

Директор Професіоналізованого інституту менеджменту і управління Університету Овернь-Клермон-1 (Франція). Шеневуа Моріс Жан народився в 1946 році у м. Клермон-Феррані, француз, має вищу освіту – в 1967 році закінчив факультет права і політичних наук університету Овернь-Клермонт 1, отримав дипломи про вищу освіту: юридичну (1967 р.), державне право (1971 р.), політичних наук (1975 р.). У 1977 році здобув науковий ступінь доктора правових наук за дисертаційне дослідження «Посередники у розподілі бюджетних кредитів та інвестицій».

  Трудова діяльність Шеневуа М.Ж. розпочалась 1970 року як асистента Університетського технологічного університету Овернь-Клермонт 1. З 1980 по 1986 рік – старший викладач, завідувач кафедри «Управління підприємствами і адміністративними закладами» того ж інституту. З 1986 по 1992 рік - професор університету Овернь-Клермонт 1, з 1992 року працює директором Професіоналізованого інституту менеджменту і управління університету Оверні-Клермонт-1 з одночасним виконанням функцій віце-президента даного університету з міжнародних зв’язків (до 2000 р.).

 Поряд з основними науково-педагогічними обов’язками Шеневуа М.Ж. постійно виконує різноманітні доручення професійно-громадського характеру, зокрема був відповідальним за навчання на факультеті права і політичних наук (Париж, 1977-1979 р.р.), в університетському Технологічному інституті (Клермон-Ферран, 1980-1982 р.р.), в Інституті підготовки до загального управління (Клермон-Ферран, 1981-1993 р.р.). Був головою загальних зборів завідувачів кафедр, членом Національної педагогічної комісії, Адміністративної ради завідувачів кафедр, координатором технологічних напрямів освіти університету Овернь-Клермонт 1,  з 2000 року є членом Національної консультативної комісії університетських професіоналізованих інститутів (Франція).

 Шеневуа М.Ж. – визнаний учений в галузі права і політичних наук. Йому належать такі праці, як «Керівники державних установ», «Використання процедури заклику до дотримання регламенту у Національних зборах за V Республіки», «Рішення Конституційної ради від 17.07.1978 р. про санкції у випадку посягань на монополію радіомовлення і телебачення», «Бюджетна підтримка експортерів», «Банківська і кредитна системи в Оверні і внесок в наукове дослідження», «Рахунок позик», «Дозволи (санкції) програми» та інші.

 Ініціатор налагодження і розвитку співробітництва КНТЕУ з університетом Овернь-Клермонт 1, зокрема укладення в 1998 році довгострокового договору про співпрацю між університетами.

 За ініціативи Шеневуа М.Ж. в 2000 році створено Французько-Український інститут управління, в якому студенти за принципом паралельного навчання здобувають менеджерську освіту і отримують диплом державного зразка Франції. Цей інститут одержав суспільне визнання, став привабливим для молоді. Його відділення відкриті у містах Вінниці, Харкові і Чернівцях. За роки функціонування інститут підготував 252 фахівців-менеджерів, яким вручено дипломи за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями та які успішно працюють у Франції, а також в інших країнах і в представництвах, що мають французьку компаненту діяльності.

 Відзначаючи значний особистий внесок у реформування та вдосконалення вищої освіти, сприянні розвиткові КНТЕУ та його інтеграції до європейської освітянської спільноти, Вчена рада КНТЕУ в січні 2002 року присвоїла звання «Почесний доктор КНТЕУ» Шеневуа Морісу доктору правових наук, директору Професіоналізованого  інституту менеджменту та управління університету Овернь-Клермонт 1 (Франція).

 Слід відзначити, що за ініціативи Шеневуа М.Ж. з 2008 року розпочато реалізацію спільного проекту з підготовки менеджерів малих і середніх підприємств (магістерська програма), з отриманням подвійного диплому, а також підготовки фахівців з адміністративного управління в регіоні, муніципального менеджменту. Підготовлено проект щодо організації спільного наукового керівництва дисертаційними дослідженнями молодих науковців, що навчатимуться на 3-му циклі – P&D (в аспірантурі).

Почесний доктор КНТЕУ (2007 р.)

Ректор Краківського економічного університету (Польща), професор, визнаний вчений у сфері сучасної економічної науки.

Народився 07.01.1943 року у місті Зволень, поляк. Має вищу освіту – в 1966 році захистив дипломну роботу у Вищій економічній школі у Кракові і був прийнятий на підготовчі курси для молодших наукових співробітників, а вже через рік він працював асистентом на кафедрі економіки промислового підприємства. У 1976 році отримав ступінь кандидата економічних наук, у 1989 році – науковий ступінь доктора. В наступному році Ришард Боровецький обраний на посаду завідуючого кафедрою економіки та організації промислового підприємства, а в 1991 році – на посаду директора Інституту економіки промисловості. Починаючи з 1992 року і до цього часу Ришард Боровецький – завідувач кафедри економіки та організації підприємств. Рішенням Президента Польської Республіки від 24 січня 1997 року йому присвоєно звання професора економічних наук, а рішенням міністра народної освіти в 1999 році – звання професора.

 Обраний на посаду ректора Краківського економічного університету двічі (2002, 2005 роки).

  Науковий здобуток професора Р.Боровецького значний і навіть унікальний: близько 600позицій, у тому числі 70 книжок (автор, співавтор, науковий редактор), понад 200наукових статей та рефератів, надрукованих у Польщі та за кордоном, 25 підручників,декілька десятків недрукованих наукових праць, проектів та експертиз.

  Наукова, педагогічна і організаторська діяльність професора  Р. Боровецького одержала суспільне визнання та найвищу повагу. Він був Головою правління Краківського відділення Наукового товариства організації і керування (1989–1998), потім – Головою головного правління цього Товариства (1998–2005). Засновник Програмної ради наукового товариства нерухомості, заступник голови Наукової ради Європейського інституту самоуправління і публічної адміністрації. Бере активну участь у діяльності Ради наукових товариств при Президії ПАН. Враховуючи досягнення як вченого, Р.Боровецький обирається членом Комітету наук організації і управління Польської Академії Наук (1996–1999), а також членом Президії (1999–2003), потім, з 2003 р., – заступником голови цього Комітету. Професор Р.Боровецький був також обраний до Комітету економічних наук ПАН. Підтвердженням наукової позиції вченого було обрання його до Комітету наукових досліджень (1999–2002), до Акредитаційної Комісії Вищого професійного навчання в Польщі (1998-2001), а також обрання його членом-кореспондентом Європейської академії науки, мистецтва і літератури Парижа (2002), Почесним доктором (Нonoris causa) Університету Мессіни (Італія).

  Р.Боровецький бере активну участь у діяльності Програмових рад і редакційних комітетів.

  Багаторічна наукова, дидактично-виховна, організаційна та суспільна праця професора, доктора економічних наук Р.Боровецького знайшла широке визнання і ознаменована багатьма нагородами та відзнаками. Серед них: Хрест Офіцерський і Хрест Кавалерський ордена Відродження Польщі, Золотий та Бронзовий Хрести Заслуги, Медаль Комісії Народової освіти, Золота та Срібна медаль «За заслуги для оборонності краю», Золотий знак Зв'язку польських вчителів, відзнака «За заслуги для статистики РП», медаль ім. Кароля Адамецького, золоті почесні відзнаки наукових товариств: Наукового товариства організації та управління, Польського економічного товариства та Товариства бухгалтерів Польщі, а також відзнаки міст Кракова, Тарнова, Радомля, Кросна, Санока.

   Вагомим внеском Р. Боровецького у розвиток співробітництва з КНТЕУ є ініціювання і безпосередня участь у започаткуванні співпраці у трикутнику КНТЕУ–КЕУ–Університет Мессіни (Італія) у 2002 році.

   Саме під час його керівництва Краківським економічним університетом інтенсифікувався обмін між КНТЕУ і КЕУ, науковцями та студентами. Здійснено перше спільне видання фундаментальної наукової праці «Трансформаційні процеси в Польщі та Україні».

    Високою оцінкою внеску Р.Боровецького у розвиток освіти і науки стало його нагородження у 2006 році медаллю ім. Петра Могили та обрання в 2007 році академіком Академії економічних наук України за спеціальністю «Менеджмент». Вчена рада КНТЕУ 29 листопада 2007 року присвоїла Р.Боровецькому звання «Почесний доктор КНТЕУ», визначаючи значний особистий внесок у реформування та вдосконалення вищої освіти, сприяння розвитку КНТЕУ та його інтеграції до Європейської освітньої спільноти.

Алесандро Анастазі народився в 1938 році. В 1961 р. з відзнакою закінчив навчання в Університеті Мессіни по спеціальності „Право”.

В своїй університетській кар’єрі, яка почалася в 1965 році, пройшов всі ступені: від асистента до професора. Свідченням його високого визнання була Урядова постанова 1985 р. про присвоєння йому звання „Державний професор”.

Протягом 43-х років він викладає трудове право, соціологію праці, правову статистику для студентів трьох факультетів Університету Мессіни - права, економіки, політичних наук. Водночас, є професором при Вищій школі державних органів управління Італії.

В ці ж роки він виконує функції в університеті Мессіни: проректора з міжнародних зв’язків, завідуючого кафедрою трудового права, директора секції трудового права Євросоюзу і промислових стосунків. Виконує функції голови Ради Університету в Мессіні, члена групи „Європейські Юридичні Експерти”, члена науково-технічного комітету регіонального округу Мессіни.

 Постійно читає курси лекцій по трудовому праву в Паризькому Університеті Сорбонна, університетах Сант’яго Компостелла, Кордоби і Овідео, а також Кракова, Хельсінкі, Сегеди та інших європейських і північноамериканських вищих навчальних закладах. Краківський Економічний Університет у 2005 році присвоїв йому звання „Honoriscausa”.

Голова комітету університету Socrates, суддя арбітражного суду, адвокат, голова італійсько-польської асоціації, колишній голова Lions Club “Messina Lonio”.

Був також координатором в науково-технічному комітеті з послуг і виконання робіт в районі Калабрія, юридичним експертом Комітету охорони навколишнього середовища на Сицилії, входив до складу Науково-технічного комітету регіонального округу Мессіни, а також входив до складу Центру оцінки муніципалітету Мессіни і був муніципальним еекспертом в Мілацо.

Редактор міжнародного журналу про наукові дослідження в Канаді, директор „Attidella Accademia peloritana dei Pericolanti” в Мессіні, а також  „Analli della Facolta di Economia ecommercio”, голова і організатор ряду значних європейських маніфестацій: „Робітники і профспілки європейських підприємств”, „Святий Вінсент” 1982; „Перше європейське засідання по новим тенденціям у трудовому праві” Taormina 1985; I, II, III, IV, VЄвропейський багато профільний семінар про навчання в Канаді, Giardini-Naxos 1992, 1993, 1994, 1996, 1997; ряду двосторонніх і трьохсторонніх семінарів з університетами Кракова і Києва.

Алесандро Анастазі автор понад ста наукових робіт, серед яких такі солідні наукові праці, які характеризують його як вченого: „Моделі промислових і профспілкових демократій”, „Політика зайнятості. Національний досвід”, „Глобалізація, праця, соціальний захист”, „Європа. Політика зайнятості”. Входить до складу наукового юридичного комітету Національної дослідницької ради і Консультативного комітету Національної університетської ради.

 Вагомий внесок Алесандро Анастасі робить у розвиток та підвищення міжнародного авторитету КНТЕУ. Це, насамперед, виявляється в ініціюванні ним (разом з А. Мазаракі та Р.Боровецьким) започаткування та реалізації міжнародного проекту „Щорічний тристоронній (Київський національний торговельно-економічний університет – Краківський Економічний Університет - Університет Мессіни) науково-практичний симпозіум”.

Всі шість засідань були присвячені соціальним, екологічним, економічним та правовим аспектам функціонування малих та середніх підприємств, підприємницької діяльності в умовах глобалізації.      

Важливу роль А. Анастазі зіграв не тільки в організації 2-х симпозіумів в Італії, але й у підготовці змістовних публікацій за результатами всіх шести симпозіумів.